Базові нарукавні емблеми (знаки) ВМС ЗСУ

Символ (від грец. Σύμβολον - умовний знак, сигнал) - умовне позначення будь-якого предмета в цілому або окремого його елемента, живої чи неживої істоти, поняття або явища; художній образ, що умовно відтворює усталену думку, ідею або почуття. На відміну від знака, символ може нести певне соціальне, правове, нормативне або духовне навантаження.

Емблема (від грец. Έμβλημα - вставка, опукла прикраса) - умовне позначення певного явища, поняття, ідеї за допомогою зображення. Емблема - різновид алегорії, але відрізняється від неї тим, що можлива лише в пластичних мистецтвах. Від символу емблема відрізняється тим, що її значущий зміст жорстко визначений і не підлягає тлумаченню, подвійному сприйняттю або перекрученню.

Становлення сучасної системи військових символів проходило у складних умовах. Мова йде про цілеспрямований та організований військовим керівництвом процес опрацювання системи символіки збройних сил, який охоплював усі аспекти. Бойові прапори, прапори видів Збройних Сил, заохочувальні відзнаки Міністерства оборони для військовослужбовців та окремо для військових частин, знаки розрізнення за видами і родами військ, знаки приналежності до певної частини, знаки класної кваліфікації, нарукавні знаки утворюють систему військової символіки. Це все було радянським і необхідно було замінити і утворити власну українську систему військової символіки.

Для опрацювання проектів нової військової символіки у 1992 р. в новосформованому Міністерстві оборони України за рішенням міністра генерал-полковника К. Морозова було створено спеціальну комісію.

До її складу входили керівники військового відомства і зокрема генерал-полковник І. Біжан (заступник міністра оборони, голова комісії), генерал-полковник А. Лопата (перший заступник міністра оборони - начальник Головного (після перейменування - Генерального) штабу ЗС України), генерал-майор О.Коломійцев (заступник начальника Головного штабу, заступник голови комісії), полковник В. Орявський (начальник відділу Головного штабу, секретар комісії), полковник Л. Шайденков (начальник відділу Речового управління Тилу Міністерства оборони України) та інші.

До роботи в комісії залучали фахівців різних управлінь і служб Міністерства оборони, Головного штабу, Тилу та Озброєння, науковців, художників і дизайнерів. З них активно працювали підполковник О. Семчук, майори В. Якубенко, А. Куліш, капітан 3-го рангу І.Тенюх, художник О. Руденко, науковець К. Гломозда та інші.

Перший крок в затвердженні української символіки на флоті зробив командувач ВМС України віцеадмірал Б. Кожин, нашивши на рукавах свого кітеля замість зірки Тризуб. Це викликало величезне обурення серед противників розподілу флоту й створення Військово-морських сил України. Водночас цей факт ще раз продемонстрував вагу символів для держави в цілому і її Збройних сил зокрема.

31 липня 1992 р. МОУ генерал-полковник К. Морозов затвердив проєкт з назвою «Нараменні нашивки видів Збройних Сил України».

Нарукавна емблема для Військово-морських сил мала такий опис: «Нашивка має тло традиційного для військових моряків чорного кольору і золотий кант. В центрі композиції - символ Збройних сил України, що лежить на золотому якорі. Якір введено у нашивку не тільки як ознаку військового флоту, а і як релігійний символ Надії».

Перший наказ МО України К. Морозова з питань геральдики та емблематики відбувся 25 травня 1993 року. Наказ №109 «Про введення в дію Положень про кокарду та нарукавні знаки частин морської піхоти, управління військ Берегової оборони і емблему окремої бригади спеціальних операцій Військово-морських сил України» («О введение в действие Положений о кокарде и нарукавных знаках частей морской пехоты, управления войск Береговой обороны и эмблеме отдельной бригады специальных операций Военно-морских сил Украины» (рос.)) (Іл. 3-5).

За основу нарукавної емблеми 7 окремої бригади спеціальних операцій було взято зображення прапору України з малим Державним гербом, під якими розташовано гербовий щит синього кольору з крилами, на щиті зображення морського коника. Щит символізує постійну готовність до захисту інтересів Батьківщини, крила - мобільність, морський коник - невразливість, непередбачуваність та прихованість дій підрозділів бригади. Нашивки з темно-синьою смугою навскоси щита призначалися для військовослужбовців бойових підрозділів, без неї - для решти.

Розробку символіки частини спеціального призначення капітан 1 рангу А.Карпенко розпочав виходячи з досвіду провідних морських країн світу щодо популяризації флотських підрозділів і частин спеціального призначення і стимулювання їх особового складу. Майже весь особовий склад брав участь у цьому процесі, але авторами нарукавної нашивки для водолазів-розвідників стали капітан 2 рангу О.Сумароков та мічман Г.Малицький (виконував усі ескізи).

Стосовно зовнішнього вигляду нарукавних емблем (знаків) у наказі не були деталізовані важливі речі: форма, розміри, колір канту. І головне, не затверджено єдиний зразок нарукавних емблем (знаків) для частин ВМС. Це призвело до появи найрізноманітніших за формою та розміром нарукавних нашивок того часу (Іл. 15).

13 вересня 1993 року МОУ затверджує проєкт нарукавних емблем (знаків) по родах військ.

Малюнок на емблемах був однаковий: середню частину емблеми зліва направо перетинав Державний прапор, у лівому верхньому куті поверх прапора Малий Державний герб, у правому - під прапором пшеничний колос. У нижньому правому куті поверх прапора листя та гроно калини. У верхній частині емблеми над малюнком напис «УКРАЇНА», у нижній під малюнком - «ЗБРОЙНІ СИЛИ».

Емблеми відрізнялися лише кольором поля. Для ВМС колір поля був чорний.

Після розпаду СРСР тривалий час користувалися керівними документами радянських часів. Згідно наказу МО СРСР № 250 від 04.03.88 р. нарукавний знак потрібно було носити на лівому рукаві на 12 см нижче верхньої точки рукава. За цією аналогією нарукавну емблему (знак) ВМС (Іл. 2, 16) теж носили на лівому рукаві.

Влітку 1993 р. моряки фрегата «Гетьман Сагайдачний» вперше використали правий рукав для позначення свого корабля. Їхня нарукавна емблема була невеличкою: емблема із символом корабля - головою вовка на тлі козацького прапора у вигляді малинового полотнища з жовтим хрестом посередині.

Носили її у верхній частині правого передпліччя. Трохи нижче нашивали прямокутник синьо-жовтого кольору з чорним написом «Україна».

Наприкінці 1993 р. започатковується практика використання гербів та їх елементів українських міст і козацьких отаманів на нарукавних емблемах (знаках) частин у Військово-морських силах України. Першими в цій справі стали десантний корабель на повітряній подушці «Донецьк» та сторожовий корабель «Гетьман Сагайдачний» (Іл. 18).

Кораблі на повітряній подушці повинні були носити назви українських річок, планувалося, що перший ДКПП «Донецьк» буде мати назву «Донець». Але делегація з міста Донецька, яка прибула на корабель у 1993 році і взяла шефство над кораблем, зажадала перейменувати назву корабля на назву міста. І на нарукавній емблемі екіпажу вперше з’явилося зображення герба міста. Після Указу Президента України №577/94 «Про організацію шефства над кораблями Військово-морських сил України» від 07.10.94 р. ця практика стала тривалою і проіснувала 25 років.

Екіпаж сторожового корабля «Гетьман Сагайдачний» використав для нарукавної емблеми (знака) прапор та герб козацького гетьмана Павла Конашевича Сагайдачного.

Так давня козацька традиція, яка сягає кількох сотень років, отримала «прописку» на сучасному українському військовому флоті. Саме козацькі полки мали назви, а відповідно, й символіку тих міст і містечок, де вони дислокувалися (Полтавський, Київський, Черкаський, Чернігівський, Сумський, Харківський та багато інших).

Наприкінці 1994 р. у Львові виготовили три нарукавні емблеми (знака) : для управління 1-ї бригади надводних кораблів, фрегата «Гетьман Сагайдачний» та корабля управління «Славутич». Основою всіх трьох емблем був єдиний символ - військово-морський прапор України, доповнений написами «ВМС УКРАЇНИ» та назвами підрозділів (1 БрНК, U-130, U-510).

Протягом 93-95 р.р. на українському флоті починають активну працю над створенням та запровадженням національної символіки. Полегшило ситуацію створення в листопаді 1993 р. севастопольського геральдичного клубу «Мадрид» (керівник В. Талала) та в грудні того ж року Всеукраїнського геральдичного товариства (керівник А. Гречило).

На початку 1994 р. вся робота з геральдичних питань на флоті сконцентрувалась навколо цих двох новостворених організацій. Без будь-яких наказів утворилася робоча група ентузіастів, які протягом кількох років працювали над вирішенням питань військово-морської символіки. До цієї групи увійшли: художник, доктор філософії, професор, член геральдичного клубу «Мадрид» О. Петрова, голова Українського геральдичного товариства, науковий співробітник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства НАН України А. Гречило (з 1996 р. - кандидат історичних наук, з 2012 р. - доктор історичних наук), заступник голови Українського геральдичного товариства, кандидат історичних наук В. Бузало, приват-юрист, член геральдичного клубу «Мадрид» А. Ковальов, старший викладач СВМІ капітан 2-го рангу О. Хлобистов, член геральдичного клубу «Мадрид» капітан 3-го рангу Ю. Лужецький; науковий працівник К. Гломозда. Керівництво групою фактично здійснював командувач ВМСУ віце-адмірал В. Безкоровайний.

Розробляються ескізи та подаються на затвердження, виготовляються емблеми з використанням національної символіки.

Наказом Міністра оборони України № 150 від 12 червня 1995 року «Про введення в дію Правил носіння військової форми одягу військовослужбовцями Збройних Сил України» встановлюються єдині правила використання нарукавних емблем (знаків). Для ВМС це емблема з “калиною”, для морської піхоти “голова вовка” (Іл. 23).

Згідно малюнків з додатку до 150 наказу (Іл. 23) використання правого рукава для нарукавних знаків не передбачено. Та на той час використання правого рукава для нарукавних емблем (знаків) окремих частин вже набуло неабиякого розмаху.

Починається боротьба з анархією у використанні нарукавних емблем (знаків). Забороняється використання не затверджених зразків.

У квітні 1996 р. в частини ЗС України поступила телеграма № 115/1/109-т від 25 квітня 1996 р. від генерала В. Ситника, керівника на той час виховної роботи у ЗС України, яка вимагала подати до ГУВР МО України для узагальнення, аналізу і подання МО України на затвердження по два примірники нових нарукавних емблем (в телеграмі вони були названі «нарукавними знаками», як це було у радянській армії).

Однак очікуваного результату ця телеграма не дала, тому 19 вересня 1996 р. у війська поступила нова телеграма, тепер вже від начальника ГШ ЗС України генерала О. Затинайка № 145/1/253-т, яка вимагала до 1 листопада 1996 р. зібрати матеріал, який висвітлює життєдіяльність та бойову підготовку підпорядкованих військ і надіслати до ЦМЗСУ для використання в оформленні виставок на честь 5-ї річниці ЗС України. До таких матеріалів телеграма відносила прапори, вимпели, нарукавні емблеми, обмундирування і спорядження, значки, речі армійського побуту, фотографії, документи, друковані видання, моделі, муляжі з детальною історичною довідкою про них.

Ці телеграми обумовили наступний етап розвитку нарукавних емблем (знаків) у Військово-морському флоті який розпочався у 1997 році. Наказом №28 від 21 січня 1997 р. новопризначений заступник Міністра оборони - командувач Військово-морськими силами контрадмірал М. Єжель перепризначив комісію з розробки символіки ВМСУ. Головою комісії став начальник штабу ВМС контрадмірал В. Фомін. Головне, що повноваження та обов’язки комісії розширювались. Тепер комісія повинна була вивчати традиції флотів світу, подавати на розгляд командувачу ВМС України висновки й пропозиції щодо проєктів морської символіки, вивчати та впроваджувати в життя нормативні акти щодо порядку розроблення та затвердження емблем, гербів, відзнак тощо, залучати до роботи фахівців з геральдики, вексилології, фалеристики, проводити наради та конкурси. Результатами цієї роботи став наказ командувача ВМС України №133 від 27.03.1997 р., який затверджував єдиний зразок нарукавної емблеми і встановлював єдиний порядок її узгодження та використання (Іл. 24).

Згідно із зразком, на золотій пластині вказували назву частини, що значно підвищувало інформативність та індивідуальність емблеми.

Досвід іноземних флотів свідчить, що корабельні символи часто побудовані за єдиним принципом: щит круглої чи ромбовидної форми, на тлі якого розміщена емблема, обрамлена канатом; у верхній частині - планка з назвою корабля, а вгорі щит вінчає корабельна корона. Цей досвід був врахований і автор розробив досить оригінальну загальну основу корабельних символів, яка не копіювала іноземних аналогів, і водночас відповідала кращим світовим зразкам.

Цей наказ затверджував офіційне використання нарукавних емблем (знаків) для частин ВМС. Згідно цього наказу лівий рукав було передбачено для використання емблеми ВМС (Іл. 26), відповідно для нарукавних емблем частин залишався правий рукав (Іл. 27-28).

Водночас широке розповсюдження отримують емблеми не тільки частин, але й підрозділів. Це було не дуже зручно, коли одна частина мала декілька нарукавних емблем по підрозділах, але це важлива ознака прагнення кожної людини до підкреслення своєї неповторності, навіть через групу. До цього треба додати, що нарукавні емблеми по підрозділах не завжди мали форму та розміри затверджені у наказі.

На першому етапі становлення - найактивніший період розвитку військово-морської символіки. На затвердження численними партіями подавались нарукавні нашивки, емблеми та герби частин і з’єднань, емблеми до головних уборів, нагрудні відзнаки, погони офіцерів флоту.

На жаль, поступово активність комісії зійшла нанівець, робоча група розпалась, і до сьогодні на флоті геральдичної служби не існує.

З 2001 р. Військово-геральдична служба у Генеральному штабі Збройних сил України, з 2006 р. по 2012 р. відділ військової символіки та геральдики Генерального штабу Збройних сил України займалися подальшою розробкою та впровадженням у життя і військової символіки взагалі, і військово-морської символіки окремо.

У 2003 р. право затвердження військової форми одягу було надано Кабінету міністрів України. 17.07.03. була прийнята постанова Кабміна про затвердження зразків військової форми одягу та знаків розрізнення.

Згідно цієї постанови нарукавні емблеми(знаки) мали такий вигляд:

Нарукавний знак Морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил.

Нашивний, із суконної тканини чорного кольору та гуми, у формі щита розміром 80 х 60 міліметрів, із зображенням хреста синього кольору на білому фоні на двох перехрещених шаблях жовтого кольору та прапора синьо-жовтого кольору у лівій верхній частині. У центрі зображення голови морського вовка жовтого кольору. У верхній частині на червоному фоні літерами чорного кольору напис “МОРСЬКА”. У нижній частині на червоному фоні літерами чорного кольору напис “ПІХОТА”. Для генералів – гаптований.

Нарукавний знак Військово-Морських Сил Збройних Сил.

Нарукавний знак нашивний, із суконної тканини чорного або білого кольору та гуми, обрамлений кантом золотавого і білого кольору або без нього, у формі щита розміром 75 х 65 міліметрів, із зображенням хреста синього кольору на білому фоні та прапора синьо-жовтого кольору у лівій верхній частині. У верхній частині напис золотавого кольору “УКРАЇНА”, а в нижній – “ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКІ СИЛИ”. Для адміралів та генералів – гаптований.

Нарукавна емблема (знак) для морської піхоти залишився без змін. А от нарукавний емблему (знак) для ВМС було затверджено у вигляді прапора ВМС (як у наказі командувача ВМСУ № 133 від 27.03.97 р.).

Аби надати символіці кораблів та частин ВМС системного характеру, начальник Військово-геральдичної служби полковник О. Муравйов у листі на адресу начальника штабу ВМС від 17 листопада 2005 р. запропонував запровадити два базові зразки нарукавних емблем. Перший призначався для кораблів (суден), другий - для військових частин (крім кораблів та суден). У разі згоди із запропонованими базовими зразками, відповідні ескізи, описи та пояснювальні записки належало завізувати в командувача ВМС та подати на затвердження начальнику Генерального штабу - Головнокомандувачу ЗС України через Службу. На думку фахівців останньої, затвердження базових зразків нарукавних емблем дозволило б надати символіці військових частин ВМС системного характеру та зберегти традиції, що почали складатися в цій сфері за останні роки.

У штабі флоту із зазначеною пропозицією одразу погодились та надіслали до Києва відповідь, до якої додавались завізовані командувачем ВМС документи. Відтак 20 грудня 2005 р. ескізи базових зразків затвердив начальник Генерального штабу - Головнокомандувач ЗС України генерал-полковник С. Кириченко. Після затвердження документи були направлені до штабу ВМС для подальшого використання.

В основі базового зразка нарукавної емблеми корабля (судна) лежав круглий чорний щит діаметром 80 мм з кантом: золотого кольору для корабля, срібного кольору - для судна. У верхній частині щита було зображено військово-морський прапор ЗС України, обабіч якого жвакагалси золотого кольору. По колу щита з обох боків ланцюги срібного кольору, що поєднувались зі жвакагалсами та пластиною золотого кольору, розміщеною у нижній частині щита, у формі стилізованих лап якоря, просторі, обмеженому зображеннями прапора, ланцюгів та пластини, мали міститись зображення, індивідуальні для кожного корабля (судна), на пластині - назва корабля (судна) або його девіз чорними літерами.

У свою чергу, базовий зразок нарукавної емблеми органу військового управління, об’єднання, з’єднання, військової частини, установи, організації та військового навчального закладу (крім кораблів та суден) передбачав круглий щит також діаметром 80 мм. Кант щита мав вигляд морського каната 3 мм завширшки. Уперше для урізноманітнення та для наочного відображення приналежності військовослужбовця до певної військової частини, було передбачено чотири кольори каната: золотий (Командування ВМС, управління об’єднань та з’єднань, Севастопольський військово-морський ордена Червоної Зірки інститут ім. П.С.Нахімова); червоний (військові частини морської піхоти та військ берегової оборони); блакитний (військові частини морської авіації); малиновий (військові частини технічного, тилового, медичного та фінансового забезпечення).

На щиті мали розміщуватись зображення та написи, індивідуальні для кожної військової частини.

Треба пам’ятати декілька важливих речей.

Після 1997 р. на емблемах використовували різноманітні кольори канту, в тому числі і жовтий. Наприклад, морський вертольотний полк та морська авіаційна група були розформовані ще у 2003 році, а на їхніх емблемах присутній жовтий кант (Іл. 27, нижній ряд).

Після 2005 року зовнішній вигляд нарукавних емблем для кораблів не змінився (зображення прапора у верхній частині щита так і не втілилось у життя). Крім цього, враховуючи, що нарукавні емблеми потрібно було купувати за свої кошти, особовий склад не дуже охоче змінював старі емблеми на нові.

З цих причин годинні проміжки використання нарукавних емблем встановити майже неможливо.

Деякі частини після 2005 року змінили лише колір канту, залишивши зображення жвакагалсів з ланцюгами. Наприклад, частина “Арсенал” в/ч 2637, окремий батальйон РХБЗ (Іл. 32 нижній ряд).

Для суден допоміжного флоту колір канту після 2006 р. повинен був мати білий колір (Іл. 32 середній ряд).

У листопаді 2013 р. до 20-ї річниці створення морської піхоти України командувачем ВМСУ адміралом В. Максимовим був затверджений новий зразок нарукавної емблеми (знака). На жаль, навіть номер та дата наказу невідомі.

Над створенням нової символіки для морської піхоти працювали підлеглі підполковника Волошина.

Гасло «Там де ми - там перемога» після 2014 р. було змінено на «Вірний завжди».

Після 2014 р., коли розпочалась реформа військового однострою, затверджені базові зразки пішли в небуття. Натомість наказом Міністерства оборони України від 20 листопада 2017 р. № 606 було введено три нарукавні емблеми, які містили зображення якоря з накладеним на нього тризубом.

Для урізноманітнення тризуб передбачається виконувати червоним кольором для берегових військ, синім - для морської авіації та жовтим - для решти частин ВМС ЗС України. При цьому кант у вигляді канату зберігся. Для кораблів та суден окремої нарукавної емблеми передбачено не було.

Нарукавні знаки військовослужбовців розташовуються:

На зовнішньому боці лівого та правого рукавів нашивається гаптований нарукавний знак “Державний Прапор України”, що має форму прямокутника розміром 30х45 мм. Колір окантовки знака повинен відповідати кольору кітеля. Нашивається (кріпиться) на лівий та правий рукави форми одягу всіх категорій військовослужбовців на відстані 45 мм нижче плечового шва.

На зовнішньому боці правого рукава на відстані 105 мм нижче плечового шва нашивається нарукавний знак виду чи роду військ.

На зовнішньому боці лівого рукава на відстані 105 мм нижче плечового шва нашивається нарукавний знак військової частини (підрозділу) чи навчального закладу. У разі якщо нарукавний знак військової частини (підрозділу) чи навчального закладу передбачає наявність декоративної девізної стрічки, він нашивається на відстані 85 мм нижче плечового шва.

У липні 2020 року набув чинності наказ МОУ №238 «Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 20 листопада 2017 року №606», що затверджує нові правила носіння військової форми одягу та знаків розрізнення військовослужбовцями Збройних сил України. Наказ запроваджує дещо змінені емблеми морської піхоти та авіації Військово-морських сил та ін.

Згідно цього наказу на зовнішньому боці лівого рукава на відстані 105 мм нижче плечового шва нашивається нарукавний знак військової частини або навчального закладу. Слово підрозділ зникло з наказу.

Водночас із 2014 р. виготовлення нарукавних емблем для окремих частин та бригад отримують новий потужний поштовх, пов’язаний з війною. До цього руху приєдналися спочатку волонтери, а потім професійні художники та дизайнери. Та вони не завжди зналися на геральдиці та символіці. Художня майстерність спричинила появу серед особового складу військових частин нового ставлення до нарукавних емблем, як до привабливого зображення з необов’язковим змістом.

З метою формування основ мілітарної культури особового складу ЗС України, створення єдиних підходів до розробки, упровадження і використання декоративно-інформаційних елементів оздоблення однострою військовослужбовців ЗС України по частинах розсилають Методичні рекомендації щодо окремих питань розвитку і впровадження військової символіки в Збройних силах України. Вони були розроблені у відділі розробки та впровадження військової символіки управління розвитку речового майна Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення (ГУ РСМЗ) ЗС України та 3 жовтня 2018 р., затверджені начальником Головного управління полковником Д. Марченком.

Але згодом розробку нарукавних емблем повністю перебрало на себе ГУ РСМЗ ЗСУ. Така монополізація призвела до зниження рівня розробки емблем та грубих помилок, що допускають посадові особи ГУ РСМЗ під час створення малюнків. Від розробки власної символіки повністю відсторонені самі військові частини. Командування та колективи відповідних частин не мають жодного впливу на зовнішній вигляд нарукавних емблем. Це нерідко спричиняє неприйняття офіційно затвердженої символіки військовими колективами і, як наслідок, використання старих, незатверджених зразків.

На практиці переросподіл нарукавних емблем по рукавах, затверджені форми та розміри, часові відрізки використання цих емблем, колір ниток та кантів до 2017 р. суто умовні. Мова скоріш про те, як це повинно було б бути. Єдине, що можна стверджувати напевно, те що нарукавні емблеми морської піхоти з гаслом «Вірний завжди» з’явилися лише після 2014 р. З 2017 р. по 2022 р. був період майже впорядкованого використання нарукавних емблем (знаків). Та з початком широкомасштабної війни все знову пішло «не за планом».

Використана література

Постанова Кабінету міністрів України від 17.07.2003 р. № 1073

Наказ Міністра оборони України Наказ №109 «Про введення в дію Положень про кокарду та нарукавні знаки частин морської піхоти, управління військ Берегової оборони і емблему окремої бригади спеціальних операцій Військово-морських сил України» («О введение в действие Положений о кокарде и нарукавных знаках частей морской пехоты, управления войск Береговой обороны и эмблеме отдельной бригады специальных операций Военно-морских сил Украины» (рос.)).

Наказ Міністра оборони України №150 від 12.06.95 р. «Правила носіння військової форми одягу».

Наказ Міністерства оборони України від 20 листопада 2017 р. № 606

Наказ МОУ №238 «Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 20 листопада 2017 року №606»

Наказ командувача ВМС України №133 від 27.03.1997 р.

• Становлення символіки військових частин ЗС України Автор: Віктор Карпов
• Архівні матеріали Національного військово-історичного музею.